Мінськ
Білорусь, липень 2008
Google Карти, Яндекс.Карти
Широченні проспекти центру Мінська викликають почуття, яке можна охарактеризувати як тоталітарний захват.
Це зразковий приклад столичного сталінського ампіру. Після війни Мінськ було сильно зруйновано, через що його фактично відбудовували заново, не економлячи на столицю третьої за важливістю союзної республіки.
Одне з найвідоміших місць міста — майдан Перемоги. Сюди зазвичай приїжджають весілля та іноземні делегації.
Ще одна відома площа — Жовтнева (Кастрычніцкая). На ній розташований гнітючого виду Палац Республіки, заради якого було колись зруйновано історичний район, і який в народі носить прізвисько «саркофаг». У 2006 році опозиціонери влаштовували тут наметове містечко на знак протесту проти чергових виборів Лукашенко.
Звинувачувати в руйнуваннях тільки війну було б неправильно — багато що було зруйновано вже за радянським часом, у 60-і та 70-і роки. Від старого Мінська залишився невеликий район у центрі, який зазвичай зображують на листівках — Троїцьке передмістя.
Тепер «історичний центр» знову розширюється. Щоб туристам було на що дивитися, влада заново відбудовує пам’ятки.
Реконструкції піддаються і справжні історичні будівлі, причому це зазвичай викликає серцеві напади в істориків і археологів, тому що реконструктори не бачать нічого поганого в заміні кладки сімнадцятого століття шлакоблоками або встановленням склопакетів.
Результати виглядають не зовсім історично, але карамельно і акуратно, зусім як у Еўропе. Ми-бо, звичайно, знаємо, що не зовсім — для Європи характерна певна ступінь недбалої обшарпаності. За цією темою мій віртуальний знайомий Алесь Чайчиц написав гарну статтю*, точно визначивши стиль сучасного мінського будівництва — «на що могли б бути схожими мінські будинки, побудовані в XIX столітті, якби Мінськ уже тоді був столичним містом». Найбільш яскравим прикладом є комплекс на Немизі, який я згадав у першому оповіданні про Мінськ.
Але в чомусь і справді схоже на Європу.
Обшарпаності немає ніде — усе ідеально чисто й акуратно.
Намагаючись підтримати видимість «білоруського економічного дива», влада не шкодує грошей на благоустрій та зовнішній вигляд.
Для автентичності ці покажчики в центрі не тільки підписали білоруською, але навіть продублювали «правильною» латиницею.
Насправді ж стан білоруської мови вкрай неважливий. У 1996 році Лукашенко ввів нову конституцію, в якій надав російській мові державний статус нарівні з білоруською. За законом, обидві державні мови повинні були мати рівний статус, на практиці ж почалося послідовне видавлювання білоруської з усіх сфер життя. З широкого вживання вона вийшла ще за радянським часом, але за Лукашенком поступово зникла і з випусків новин, вуличних табличок та дорожніх покажчиків, з офіційних документів. Лукашенко піймав хвилю народних настроїв — у 90-ті були сильні ідеї об’єднання з Росією та реставрації СРСР, а білоруську мову було взято на озброєння прозахідною опозицією, через що вона сама по собі прийняла «антидержавне» забарвлення.
Сьогодні білоруська мова зустрічається досить рідко. Досить низька ймовірність побачити її на вивісках, у рекламі, на етикетках, або почути на вулиці. Нею говорять люди похилого віку в селах, а з городян — представники опозиції і національної інтелігенції, а також національно-свідома молодь (в останньому випадку «білоруськість» узяла всі риси специфічної субкультури — своя музична сцена, свій набір атрибутики тощо). Контейнер на фотографії нижче підписав якийсь опозиційно налаштований громадянин — про це свідчать два м’які знаки в слові (використання дореформеного правопису).
«Ринковий соціалізм» добре ілюструється малою кількістю зовнішньої реклами — державний монополіст на розміщення білбордів вимагає таких грошей, що орендувати їх можуть тільки великі міжнародні компанії. Дуже багато державної соціальної реклами та пропагандистських плакатів.
Уся пропаганда виглядає приблизно так.
У Білорусі як і раніше існують міськвиконкоми та облради, а також характерне для радянського часу засилля абревіатур.
Якийсь будинок, в якому жили видатні особи — стільки табличок, що нові вже ніде повісити.
Костел Пресвятої Діви Марії також відбудовано заново. Католики в Білорусі хоча і в меншості, але в досить істотній.
Телефони.
Купальниці.
Білоруські заправки завжди забезпечено динамічними табло, на яких ціни по черзі висвічуються в декількох валютах — білоруських і російських рублях, євро і доларах. Дуже зручна для транзитної держави річ, ціну не треба перераховувати.
На довершення можна трохи розповісти про особливості білоруських автодоріг. Уздовж трас стоїть величезна кількість плакатів, переважно двох типів. Перший тип вітає водія («такий район, така область або такий лісгосп вітає вас»).
Другий тип до чогось закликає або чомусь повчає, в основному дотримуватися правил і швидкісного режиму, не смітити і берегти ліс. Більшість плакатів написано російською, білоруською зустрічається тільки там, де фраза коротка і проста в написанні для тих, хто мову погано знає.
Популярні також фігурки і розфарбовані камені, що виглядають жахливо провінційно, але досить мило.
Цікаво, чи є це частиною спланованого державного плану, або в Білорусі просто не вважають, що за воротами хазяйського будинку все нічиє не повинно нікого хвилювати?
