Італія — Венеція
Регіон Венето, Італія, квітень 2009
Google Карти, Яндекс.Карти
Зазвичай під словом «Венеція» мають на увазі тільки історичний центр міста, що знаходиться на декількох островах Венеціанської лагуни. В однойменної комуни*, проте, є і материкова частина — район Местре, де є порт, заводи, житлові райони і аеропорт.
З Местре до малої Венеції веде широкий чотирикілометровий міст із багатосмуговим шосе і чотирма залізничними коліями.
Рейки ведуть до залізничного вокзалу, а шосе — до величезних багаторівневих парковок, автовокзалу та порту для круїзних кораблів.
У містах Італії поширений тип заправок, де не потрібно з’їжджати з дороги і вставати під козирок, а потрібно тільки з’їхати на узбіччя.
Крім цих комунікацій, історична Венеція є повністю безавтомобільною зоною, пересуватися по якій можна тільки пішки або по воді. Немає свого човна? Приходиш на зупинку, чекаєш автобуса і пливеш туди, куди веде маршрут.
Є човен? Відмінно, тільки не паркуйся в недозволеному місці.
І не пропливай під цеглу.
А то отримаєш штраф або права відберуть.
Для проведення ремонтно-будівельних робіт використовують звичайну техніку, вміщену на спеціальні баржі.
Якийсь навантажувач або сміттєвоз.
Торгівля «з машини» здійснюється так само, як і скрізь.
І, звичайно ж, неможливо не згадати історичні гондоли, які колись були тут основним транспортом, а зараз — одним з найбільш відомих туристичних атракціонів. Смугасті сорочки — традиційний одяг гондольєрів.
Однак, ми занадто захопилися оглядом місцевого транспорту. Глянемо ж і на саму Венецію. Як і в будь-якому іншому італійському місті, майже всі її вулиці характеризуються злегка недбалою потертістю.
І не зовсім злегка списаними стінами.
На центральних вулицях багато народу, але, незважаючи на це, по них приємно просто ходити.
Погода в той день, правда, була не дуже прогулянкова.
З ранку було терпимо, але ближче до полудня почалося постійне чергування сонця і проливного дощу, як це було в Римі.
Під вечір дощ більш-менш затих, і жителі, не соромлячись, вивісили свої сорочки на загальний огляд.
Як я вже сказав вище, автобуси тут водні. А типова зупинка громадського транспорту плаває на понтонах.
Венеціанські таксофони — близнюки неапольських.
Крита телефонна будка і сучасний венеціанський пожежний гідрант.
Історична типова, але дуже витончена венеціанська вулична колонка для води. За призначенням ними вже не користуються.
Поштова скринька (як у Чинкве-Терре, і, ви здивуєтеся, у Серпухові).
На набережній не посоромилися вивісити широкоформатну рекламу якогось елітного бренду (знайти крамницю, що пропонує годинник за 13 000 євро або сумочки за 6 000 тут і без реклами не проблема. Цікаво, що ця набережна називається «degli Schiavoni», що в перекладі означає «слов’янська».
Діву Марію на вуличному вівтарі замкнули для її ж безпеки.
Гратами, однак, закривають усі без винятку вікна. Цікавий знак «обережно, розбитий тротуар».
Найулюбленішим же моїм єврознаком можна назвати нижченаведений. Неймовірна виразність і доступність, миттєво доносить сенс до глядача.
Вуличні таблички робляться з ДСП і розфарбовуються трафаретним чином, і, як данина традиції, підписуються не італійською, а традиційною в регіоні Венето венетською мовою — наприклад, замість італійського слова via («вулиця») використовується венетське calle.
Ну і для повноти наведу зразок більш сучасної забудови.
Під кінець дня я поїв в якомусь місцевому ресторані. Обслуговуючий персонал, як водиться, складався з східноєвропейських гастарбайтерів. Кухар, з яким я розговорився, коли ходив у туалет, опинився із західної України, хоча при цьому він чомусь лаяв Ющенка і висловлював підтримку керівництву Росії. Будучи знайомим із виворотом венеціанського життя з точки зору іммігранта, ніякого захоплення цим містом він не висловлював. Після закінчення зміни він, як сотні інших таких же заробітчан, сідав на автобус і їхав через довгий міст, на забудовану квадратними багатоповерхівками околицю.
Тим не менш, якщо приїхали сюди в якості туриста, вам неодмінно захочеться повернутися. Тому що це, без перебільшення, одне з найкрасивіших місць на землі.