Сайт Юрія Міхеда (a.k.a. juras14)

Москва

Росія, січень 2011
Google Карти, Яндекс.Карти

У місті сіро, холодно і льодово.

 

Краї тротуарів викладено тактильною плиткою для сліпих пішоходів. Якість її установки в Москві не лаяв тільки ледачий.

 

Стовпи стали обносити сіткою, аби на них не клеїли кустарних оголошень.

 

А кустарні оголошення перебралися на тротуар — усюди наземна трафаретна реклама.

 

Реагенти перетворили сніг на сльоту, а таджики розгрібають її лопатами, як у пісні Трофімова.

 

Бурульки хоч і присутні, але не так страшні, як їх пітерські побратими.

 

Московський дворик (самий центр міста).

 

Близько Ленінської бібліотеки довелося поговорити з Дідом Морозом. Мороз сховався за колону, відстебнув бороду і закурив. Він відмовився сфотографуватися в такому вигляді, пояснивши це небажанням руйнувати віру дітей, які б могли побачити фотографію. Але натомість розповів про тонкощі своєї професії. Діда Мороза він на тому ж місці зображує близько двох святкових тижнів. Гроші отримує за фотографії з собою і Снігуронькою, віддаючи частину конторі-організатору. В іншу пору року працює в містах кшталт Санкт-Петербурга, Анапи й інших місць скупчення туристів, зображуючи будь-яких персонажів чи історичних осіб, або ж працює аніматором на туристичних маршрутах на Волзі.

 

Спроба збору порожніх пляшок.

 

«Державний науково-дослідний музей архітектури ім. А. В. Щусєва» виявився досить нудним. Будівлю, схоже, не ремонтувалося ще з сімдесятих років. З експонатів — ескізи грандіозних споруд, які планувалося спорудити в Москві в 30-х роках XX століття.

 

При їх розгляданні відчуваєш тоталітарний захват, схожий на той, що викликали величезні сталінські проспекти Мінська.

 

Будівля в процесі реконструкції.

 

У цей день я поснідав у корчмі «Тарас Бульба», а повечеряв у ресторані «Белая Русь». Що цікаво, при однакових розмірах рахунку, у першому місці я ледь заморив черв’ячка, а в другому ледве виліз із-за столу, що в загальному підсумку змусило згадати анекдоти про особливості української щедрості. Але зате в «Тарасі» розмовляють українською, а в «Білій Русі» по-білоруськи розуміють тільки назви страв, які написані в меню шрифтом Комік Санс. В якості білоруської фонової музики крутять «Піснярів», які й хоч пахнуть нафталіном, але пасують усе ж краще, ніж неприємний слуху суржик Вєрки Сердючки.