Захід США 2. Гребля Гувера і пустеля Мохаве
Штати Невада, Аризона, Каліфорнія, США, вересень 2012
Google Карти, Яндекс.Карти
Про що я найбільше шкодую в цій поїздці, так це про те, що вона була занадто короткою. Я б цілком міг виділити на неї 3—4 додаткових дні, і тоді б часу вистачило на такі речі, як Гранд-Каньйон в Арізоні і Карлсбадські печери в Нью-Мексико, про які розповіла Оля. Хоча зараз шкодувати вже пізно, на майбутнє слід знати, що на таких речах не слід економити час і гроші, тому що саме від такого залишаються найяскравіші спогади в житті.
При виїзді з Лас-Вегаса раптово хлинув проливний дощ. Якась місцева радіостанція, що повідомляє про стан на дорогах, вела мовлення про наслідки цього небувалого явища — усюди аварії і затори. Це гарна ілюстрація до того, як начебто зовсім не страшна, але нетипова для місцевості погода (опадів тут випадає в 7 разів менше, ніж у Москві) викликає транспортний параліч.
Дамба Гувера
Від Лас-Вегаса до греблі Гувера приблизно 40—50 хвилин їзди, але за цей час ландшафт встигає повністю змінитися. Жовта пустельна рівнина змінюється червоними кам’яними горами — тут починаються Американські Кордильєри.
Здалеку гори не здаються такими вже великими (взагалі вони такими і не є, тому що тут тільки починаються), але навіть тут їх розміри добре видно, коли їх можна з чимось порівняти. На цій стоянці ми зупинилися щоб трохи прогулятися по горі.
Кактус у природному середовищі існування (до цього я бачив їх тільки у квіткових горщиках).
Фотографуємося. Ілля.
Оля.
І ваш нефотогенічний автор, який за цю поїздку виконав план по кількості фотографій себе років так на 500 уперед.
Але продовжимо про греблю. Дамба Гувера знаходиться якраз на кордоні двох штатів — Невади, де починається тихоокеанський часовий пояс...
...І Арізони — штату, де розташовується Гранд-Каньйон, якого ми, на жаль, не побачили, тому що їхати туди 4 години. Кордон двох штатів іде по річці Колорадо.
Після перекриття греблею річки утворилося штучне озеро Мід. Взагалі зведення цієї споруди зіграло ключову роль у розвитку Лас-Вегаса, яке було б неможливим не тільки без електроенергії ГЕС, а й без водосховища, що постачає його водою.
Греблю названо на честь американського президента Герберта Гувера, який зіграв важливу роль у її появі. Її будівництво переслідувало ряд цілей. Первинною метою, звичайно, було забезпечення регіону електроенергією та водою. Спорудження також повинно було знизити коливання води у річці, що викликало часті паводки, які згубно давалися взнаки на фермерстві, і розширити його можливості за допомогою меліорації. Нарешті, до 20 тисяч людей отримали роботу — це були тридцяті роки XX століття, коли народ загинався від злиденності і безробіття, викликаних Великою депресією.
Як зазвичай буває, фото не передає розміру цієї споруди. Її висота (221 м) відповідає будинку в 80 поверхів. Це найвища гребля в західній півкулі. За її верху прокладена дорога, по якій можна проїхати на автомобілі. Оскільки річка розділяє не тільки два штати, але і два часових пояси, час на західній стороні греблі відрізняється від часу на східній на одну годину.
Згідно з фільмом «Життя після людей», на який я вже посилався в розповіді про Прип’ять, ця дамба настільки міцна, що збережеться навіть 10 000 років після зникнення людства. Однак, через загрозу терористичного акту проїжджаючі по ній автомобілі перевіряються, а вантажівкам проїзд по ній взагалі закрито.
Два знімки вище було зроблено з об’їзного моста через каньйон, який видно на цьому знімку з протилежного боку станції.
Одна з багатьох причин, по якій в Америці краще, ніж у Росії, так це через те, що там з будь-якої відомої споруди, будь це гребля або космодром у Флориді, роблять атракціон — приїжджай, дивися, фотографуй. А спробуй у нас підійти близько до Саяно-Шушенської ГЕС, або, боронь боже, до Байконуру.
Фото на мості.
До речі, червонуватий колір горам надають сполуки заліза, що утримуються в породах і завжди мають червоний або бурий відтінок (згадайте оксид заліза, або, простіше кажучи, іржу). З цієї ж причини схожий відтінок мають скелі на Марсі, а людська кров — червоний колір (такою її робить гемоглобін, що має залізо у своєму складі). Рівень води в озері змінюється, що помітно по білих каменях, де залізо вимивається.
До цього моменту в Іллі вже з’явився обов’язок бути офіційним фотографом Олі :-)
Падаючи з великої висоти, вода обертає турбіни 13 основних генераторів, що виробляють електроенергію (потужність ГЕС становить понад двома тисячами мегават). На знімку — трансформаторна підстанція недалеко від греблі.
Забравши в Лас-Вегасі речі, і розпрощавшись із чуваком, що нас прихистив, ми рушили на захід — до Каліфорнії.
Пустеля Мохаве
Потрібно визнати, що тут був великий недолік у плануванні з мого боку. У наші плани входило відвідування Долини Смерті, однак їхати до неї треба було не цим шляхом. У результаті вийшло, що завидна б ми туди не добралися, і цю ідею довелося відкинути. Тим не менш, нам вдалося подивитися пустелю Мохаве.
На жаль, умови були не найбільш вдалими. Вже був вечір, плюс до всього недавно пройшов той самий лас-вегаський дощ, який в пустелі буває трохи частіше ніж ніколи. Тому було досить прохолодно, і в моїх спогадах фізичні відчуття від цієї пустелі мало відрізняються від відчуттів на бєлгородському піскар’єрі. А ось моя сестра, яка теж тут була, розповідала, що вийти на вулицю з кондиціонованого автомобіля було просто нереально.
Поки ще не стемніло, народ почав посилено запилювати луки.
А темніло досить швидко. Захід в пустелі — це мегакрасиво. Прямо хочеться на робочий стіл цю ж хвилину поставити.
Я з фотіком.
Містечко Бейкер. Наступна зупинка — Лос-Анджелес.
