Сайт Юрія Міхеда (a.k.a. juras14)

Вашингтон

Округ Колумбія; штат Вірджинія, США, вересень 2012
Google Карти, Яндекс.Карти

Поїздка до Вашингтона була чимось на зразок бонусу до нашого вояжу заходом США (частини 1, 2, 3, 4, 5 ). Американська столиця — досить одноразовий напрямок, і якщо ви її вже подивилися, вдруге знайдете там мало нового. Але хоча я там вже раз побував, неможливо було відмовити в задоволенні трохи продовжити нашу подорож і ще побути в компанії хороших людей, і, само-собою, дати і їм можливість подивитися на цитадель світової закуліси демократії :-) Поїхали ми вчотирьох (Яна до той час нас уже залишила).

У Вашингтоні з минулого разу нічого не змінилося, за винятком дзеркального басейну, який полагодили і заповнили водою.

Дзеркальний басейн і меморіал Лінкольна

 

Центр усе також монументально нудний.

Центр Вашингтона

 

Монументальність завжди сумовита, який би архітектурний стиль вона не приймала. Можна також помітити, що міста, побудовані за якимось первинним планом, у 99% випадків дуже нудні, як би не старалися планувальники, а самі затишні місця на землі зазвичай розвиваються спонтанно.

Вашингтон

Вашингтон

Вашингтон

 

Ті місця, де бувають туристи, ще нічого, хоч трохи живі, а ось суто функціональні райони — просто кошмар. У кожному з таких величезних будинків розташовується яке-небудь міністерство чи держорганізація.

 

Все таке сіре і велике, що можна знімати екранізацію оруеллівського «1984».

 

Лише зрідка трапляються місця, де хотілося б ненадовго зупинитися.

 

Особливість 1: при вході в будь-яку будівлю в центрі (навіть якщо це просто шопінг-центр з закусочними) завжди знаходяться металодетектори і озброєна охорона, через загрозу тероризму. Особливість 2: ніде я ще не зустрічав стільки народу на сигвеях, як тут.

 

Навпроти білого дому стоїть той ж самий намет. Природно, така сталість не могла мене не зацікавити. Виявилося, що його було споруджено тут аж у 1981 році якимись пацифістами Вільямом Томасом і Кончітою Піксіотто. Вони просиділи тут майже 30 років, весь цей час щиро віруючи, що боряться за мир (яким чином 30-річне бомжування на одному місці двох ніде не працюючих фріків, які втратили зв’язок із реальністю, сприяло зменшенню насильства у світі, залишається загадкою; втім, це приклад одного з тих випадків, коли твердість переконань поступово трансформується в неадекватність і відхід у вигаданий світ). У 2009 році Томас помер, і Кончіті довелося мітингувати однієї. На жаль, побачити «легенду» не вдалося ні минулого разу, ні цього — іноді вона кудись відлучається, довіряючи намет своїм не менш екстравагантним заступникам.

Намет напроти Білого дому

 

Знову якийсь фестиваль.

Фестиваль

 

Тактильна плитка для сліпих не жовта, як усюди, а червона.

Тактильна плитка

 

Бомжі у Вашингтоні моторошно цивільні і просунуті, як Сифон і Борода. Валізи у них на коліщатках, ковдри, з яких вони намети над лавочками ставлять, цілком собі чисті. Сидять, ловлять безкоштовний вай-фай. Тема окремого дослідження — чому в одних містах бомжі брудні і обісцяні, а в інших — скоріше схожі на кемперів.

Вашингтонський бомж

 

Прокат велосипедів. Неоціненна річ для туриста — ви стаєте набагато мобільніші, але в той же час не залежите від розкладів і не страждаєте від пробок і дефіциту паркувальних місць.

Прокат велосипедів

 

Альтернативний збір пляшок.

Збір пляшок

 

Один зі способів боротьби з порушенням правил паркування.

Блокувальне колесо

 

Капітолій у сутінках.

Капітолій у сутінках

 

Єдність форм недалеко від нього.

 

Бібліотека Конгресу США, найбільше у світі зібрання книг та періодики на всіляких мовах, фотографій, фільмів та інших документів. Важливість її важко переоцінити. Всякий раз, коли ви бачите якусь рідкісну стару фотографію, репродукцію книги або газети, виданої 2 століття тому, зверніть увагу на джерело — зазвичай це буде саме Library of Congress; фонди постійно оцифровуються і викладаються у вільний доступ, таким чином стаючи доступними кожному користувачеві інету. Наприклад, популярні зараз в інтернеті кольорові фотографії Росії початку XX століття, зроблені Прокудіним-Горським, зберігалися саме тут. У 1907 році бібліотека придбала унікальну колекцію російського промисловця Юдіна, що налічувала десятки тисяч російських історичних книг та періодики — вона стала основою слов’янського відділу.

Бібліотека Конгресу

Фонтан біля Бібліотеки Конгресу

 

Вокзал і привокзальний майдан.

Вокзал

Вокзальний конкорс

 

У Росії, коли ти виходиш із вокзалу чи аеропорту, до тебе одразу ж підходять жлобського виду мужики, які твердять «таксі, таксі». Це дико дратує — якщо мені потрібно таксі, я сам його викличу. У США такого немає — прибулі шикуються в чергу на таксі, а візники шикуються в чергу за прибулими. Все культурно і зручно для всіх.

Черга на таксі

 

Вашингтонський обеліск уночі виглядає зловісно — форма вершини з червоними мерехтливими вогнями народжує асоціацію з Ку-клукс-кланом. Здається, що він стежить за тобою.

Вашингтонський обеліск уночі

 

Меморіал Джефферсона.

Меморіал Джефферсона

 

* * *

Маклюра ;-)

Маклюра

 

:-)

 

Арлінгтон

Федеральний округ Колумбія, до якого належить Вашингтон, є самостійною адміністративною одиницею, і не відноситься ні до якого штату. Але він дуже малий за розміром, і багато будинків і установ перебувають за його межами, на території штатів Віргінія і Меріленд. Арлінгтон розташований у південно-західній частині через річку. Найбільш відомими об’єктами на його території є Пентагон і Арлінгтонське кладовище.

Пентагон — військове міністерство США. Називають його так за форму правильного п’ятикутника, яке має будівля, у якій воно знаходиться, але побачити це можна тільки якщо дивитися зверху. Це найбільша офісна будівля у світі, загальна площа її приміщень складає понад 60 гектарів. У 2001 році Пентагон став однією з цілей терористичних атак 11 вересня.

Пентагон

 

Арлінгтонське військове кладовище. Право на поховання на ньому мають усі, хто загинув під час несення дійсної служби, а також одержувачі державних нагород та президенти країни. Ветерани, що з пошаною звільнені зі збройних сил, але не мають нагород, теж мають право на поховання, але з деякими обмеженнями. Разом із військовими можуть бути поховані члени їх родин (дружини і неповнолітні діти).

Арлінгтонське кладовище

 

Майже будь-який американський фільм про війну закінчується сценою на цьому кладовищі, за що воно стало відомим на весь світ.

 

Могили розставлено по-військовому рівно. Усе строго регламентовано. Ззаду надгробного каменя знаходиться порядковий номер (інакше відшукати могилу просто неможливо), спереду вгорі розташовано символ релігії, яку сповідував небіжчик (див. список дозволених символів).

 

З президентів тут поховані тільки Вільям Тафт (президентствув з 1909 по 1913 роки) і знаменитий Джон Кеннеді, застрелений у Далласі в 1963 році. Поруч із Кеннеді поховано також його вдову Жаклін (не зважаючи на те, що пізніше вона повторно вийшла заміж), а також двоє з їхніх дітей (син, який помер незабаром після народження, і мертвонароджена дочка).

Могила Джона Кеннеді

 

На кладовищі є магазин сувенірів та кафетерій — це ж США, і без цього тут ніяк.

Магазин сувенірів на кладовищі

 

Поряд з аеропортом знаходиться район Кристал-Сіті, де немає нічого крім готелів. Оскільки каучсьорфінгу тут знайти не вдалося, ми зупинилися тут. Примітно, що після опівночі там неможливо купити ніякої їжі — ресторани закриті, а крамниць немає. Довелося вечеряти ковбасою з «Севен-Елевен».

Кристал-Сіті

 

Музеї

Цього разу довелося побувати в музеї Голокосту. Фотографувати там не можна, але, через мій давній інтерес до історії Другої світової війни і Третього рейху, там я не побачив майже нічого, чого б до цього не знав. Унікальність геноциду, влаштованого німцями, полягала в його системності — допитливий і педантичний національний характер німців тут проявився воістину витончено. Зазвичай геноциди відбуваються сумбурно, різанина, вбивства, погроми мають хоч і навмисний, але спонтанний характер. У випадку ж із Голокостом під усе підводилася теоретична база, усе піддавалося ретельному плануванню і розрахункам — від того, кого слід вважати євреєм, до того, яка кількість отруйного газу «Циклон Б» потрібна для умертвіння певної кількості осіб і скільки кілограм волосся для виробничих потреб можна з них зібрати. Усе це не менш ретельно документувалося і записувалося. Саме тому, хоч в історії було ще багато кривавих геноцидів (взяти хоча б те, чим японці займалися на окупованих територіях під час тієї ж війни), саме Голокост настільки жахає і вражає уяву.

Таблиця, що ілюструє нюрнберзькі расові закони, які регламентували, кого можна вважати німцем, а кого євреєм, особливо у випадку змішаного родоводу, і встановлювали різні обмеження, наприклад, щодо вступу в шлюб. Євреї (до них ставилися всі, у кого було більш за половину єврейської крові) позбавлялися всіх прав. За тим, у кого єврейської крові було 50% (напівкровки 1 ступені), рішення приймалися індивідуально (враховувалася зовнішність, релігійно-культурні переваги, наявність заслуг перед Німеччиною). Тих, у кого її було 25% (напівкровки 2 ступеня) або менше, вважалися німцями, однак, це все одно було компрометуючими фактором, і в окремих випадках їх теж могли записати в євреї.

Нюрнберзькі закони

Говорячи про Голокост, зазвичай мають на увазі євреїв, однак знищенню піддавалися й інші групи, такі як цигани, геї, душевнохворі, інваліди, люди зі смертельними захворюваннями. Ідеологи Рейху в основному негативно ставилися і до слов’ян. Розглядалася можливість асиміляції тих, хто належав до нордичному расовою типу (світле волосся і очі, високий зріст), інших же належало перетворити на рабів, які б обслуговували німців. Ніде в Європі нацисти не дозволяли собі таких звірств, як на окупованих територіях СРСР; слов’янам заборонялося здобувати вищу освіту, в той же час всіляко заохочувалися аборти, проституція. Умови, в яких містилися російські військовополонені, були в багато разів гірше, ніж для полонених з воюючих з Німеччиною західних націй, їх відправляли на найважчі роботи, погано годували, а тих, хто працювати не міг, знищували в таборах (західних полонених тримали в більше людських умовах, і навіть видавали їм якісь гроші, в певних випадках їм навіть дозволялося ходити без конвою).

* * *

Як виявилося, Німеччина була третьою країною світу, де з’явилося телебачення (це сталося ще до приходу нацистів до влади, у 1928 році; у СРСР мовлення розпочалося всього лише на 3 роки пізніше, у 1931). Зверніть увагу, з якою любов’ю робилися перші теле- і радіоприймачі.

Німецький телевізор 30-х років

 

Музей природної історії в мене виходить оглядати по частинах наїздами. Цього разу вийшло побачити зал, де розповідалося про еволюцію людини. Найбільш цікавими були реконструкції вигляду доісторичних видів роду Homo. Оскільки форма і товщина м’яких тканин безпосередньо залежить від скелета, по них можна досить точно відтворити вигляд (дослідження цієї залежності і розробка методу належить російському антропологу Михайлові Герасимову). Це досить цікава тема, яка використовується як у криміналістиці, так і в антропології — завдяки їй у нас є можливість побачити не тільки обличчя доісторичних людей, але й справжній вигляд історичних осіб, у яких збереглися останки (наприклад, Івана Грозного, Тамерлана або Тутанхамона).

Австралопитек африканський (виразом обличчя нагадує віслюка з «Шрека»), 2,5 мільйона років тому. У плані інтелекту він мало відрізнявся від сучасних мавп, проте, вже був прямохідним.

Австралопитек

 

Самка людини флореської (мали зріст близько одного метра).

Людина флореська

 

Неандерталець, перший житель Європи. Тут слід зазначити, що не всі доісторичні люди є нашими предками — деякі види жили паралельно з ними, але не дожили до сьогоднішніх днів (поділ еволюційних ліній предків сучасної людини і неандертальців сталося близько півмільйона років тому, а вимерли останні близько 35 000 років тому). Неандертальці досить довго (кілька десятків тисяч років) жили в сусідстві з кроманьйонцями (предками сучасних європейців), їх популяції найдовше зберігалися в Альпійських горах. Існує версія, що легенди про снігову людину ґрунтуються саме на випадках зустрічей сучасних людей з неандертальцями, які часто траплялися в минулому. Неандертальці були більші і кремезніші за кроманьйонців, хоча і нижче ростом. Два види людей нерідко вживали один одного в їжу. За однією з версій, причиною вимирання неандертальців стала їх відсталість — предки європейців раніше освоїли землеробство і скотарство, неандертальці ж продовжували займатися полюванням і збиранням, і з приходом льодовикового періоду вимерли від голоду.

Неандертальці

 

Усі люди, що нині живуть у світі, відносяться до одного виду («людина розумна»), проте довге проживання в ізоляції призвело до суттєвих відмінностей різних рас ( порівняйте, наприклад, європейця з папуасом). Якби раси і далі проживали ізольовано, через кілька десятків тисяч років вони б остаточно перетворилися в нові окремі види, генетично несумісні між собою. Однак, у реаліях сучасного світу йде зворотна тенденція — до змішання рас, у той час як обов’язковою умовою для розділення видів є репродуктивна ізоляція (тобто неможливість схрещування). До того ж, природний відбір у сучасної людини хоч і існує, але незрівнянно більш м’який, ніж це буває у світі дикої природи.

А ось так виглядав предок всіх ссавців (у тому числі і тебе, %юзернейм%).

Предок ссавців

 

Таблиця, що показує, наскільки генетично схожі різні організми (свідоцтво спільного походження).

Подібність видів

Багато людей не розуміють принципу роботи еволюції. Найбільш поширена місконцепція полягає в тому, що в організму цілеспрямовано з’являються якісь ознаки у відповідь на навколишнє середовище (наприклад, стало холодніше, у звірів зросла більш довга шерсть). Такого в природі не буває. Еволюція проходить випадково, методом проб і помилок. У тварин постійно відбуваються микромутации (гени потомства злегка відрізняються від генів батьків). І в результаті цих мутацій з’являються якісь нові ознаки, які можуть виявитися корисними (а можуть і не виявитися, адже все рандомно). І якщо клімат став холодніше, то тварина, у якої шерсть випадково вийшла трішки довше, матиме більш шансів вижити і дати більше потомства, якому передасть свою корисну ознаку. Через більш високую виживаність його нащадків ця ознака буде все більше і більше поширюватися в популяції (причому, фільтрація все також триває, і відбуваються нові мутації), і ось вже у всіх представників цього виду шерсть стала довшою. Поділ же видів відбувається тоді, коли дві групи одного виду стають ізольованими один від одного (або географічно, або екологічно), між ними не відбувається схрещування, а мутації роблять їх генетичні коди все менш схожими один на одного (тому види, що розділилися нещодавно, ззразок тигрів і левів або ослів і коней, ще можуть дати загальне потомство, хоча воно і буває безплідним, а ось схрестити більш віддалені види, навіть людину і шимпанзе, вже неможливо). Зовнішній вигляд організму цілком визначається умовами, у яких він еволюціонував (на різних континентах зустрічаються неспоріднені види, зовні дуже схожі з-за того, що займають схожу екологічну нішу — наприклад, австралійський сумчастий кріт зовні дуже схожий на нашого крота, притому що з генетичної точки зору він набагато ближче до кенгуру), тому, якби на якійсь планеті були схожі на землю умови, і там зародилося життя, їхні тварини зовні нагадували б наших. Здатність організмів пристосовуватися до нових умов (що, до речі буває не завжди — якщо умови змінюються дуже різко, і вигляд не може до них пристосуватися, він вимирає) і призвела до того, що за сотні мільйонів років форми життя дійшли від найпростіших організмів до людини.

 

Джорджтаун, Фоггі-Боттом

Але крім офіціозного центру в американській столиці є набагато більш людські місця.

Джорджтаун

Джорджтаун

Джорджтаун

 

Вгадайте, яке місто мені це нагадало?

 

Особливо якщо врахувати підйоми і спуски.

 

Якщо Вашингтонський даунтаун і урядовий центр ввечері просто вимирають, то в цих районах з настанням темряви починається рух.

 

Фоггі-Боттои не такий витончений, але зате там багато народу, причому склад дуже космополітичний.

Фогг-Ботте

 

* * *

На цій поїздці наш багатий на враження вересень-2012 закінчився, і всім настав час розлітатися по домівках. Думаю, у моєму житті буде ще багато довгих доріг на всіх континентах, аеропортів та міст, але ці два тижні я запам’ятаю на все життя. Спасибі всім, хто розділив їх зі мною.