Європа 2014, Берлін, частина 1

Німеччина, серпень 2014
Google Карти, Яндекс.Карти

Розповідь про Берліні я вирішив розділити на дві частини. У першій я постараюся розповісти про сучасне місто, намагаючися занадто сильно не торкатися історії. У другій мова піде вже виключно про минуле, яке в Берліна дуже драматичне, враховуючи, що він неодноразово опинявся в епіцентрі найважливіших подій світової історії.

Узагальнюючою рисою Берліна можна назвати відсутність узагальнюючих рис. По-іншому й не могло стати в місті, сильно зруйнованому під час війни, потім розділеному між двома політичними системами, яке потім раптом знову опинилося у всіх сенсах у центрі Європи.

Найбільш сильні відмінності як і раніше спостерігаються по лінії, де проходив кордон між капіталізмом і соціалізмом. Столиця НДР забудовувалася відповідно до принципів соціалістичного містобудування — широкі проспекти (ідеальні для парадів і руху танків у разі війни) і великі відкриті площі (гарні для організованих мітингів на підтримку курсу партії), гігантоманія і монументалізм (природне прагнення всіх тоталітарних режимів), квадратність і безликість основної частини архітектури (все типове і бюджетне).

Це все — самий центр міста, про околиці навіть і говорити нема чого (ось чудовий приклад), з висоти вони не відрізняються від московських мікрорайонів епохи застою (знизу відрізняються, тому що все дуже чисто й акуратно, див. Лейпциг). Нічого іншого в східній Німеччині не будували — повсюдно переважає «хрущовсько-брежнєвський» стиль, усе інше було побудовано або до, або після НДР.

Цей масив на Вільгельмштрассе було побудовано зовсім недалеко від Берлінського мура. Напевно, тому і трохи постаралися з архітектурою — треба б красивіше, адже ж захід дивиться. До речі, якраз на місці цих будинків розташовувався будинок рейхсканцелярії Гітлера. Під час війни він не постраждав, але його все одно знесли через його символічне значення.

Александерплац, колись один із головних майданів НДР. Майдан названо на честь російського царя Олександра I в 1805 році, за наказом Фрідріха-Вільгельма III. Зараз від того, що колись було на цьому майдані, збереглося тільки назва.

Сommieblocks everywhere!

Але ось ми переходимо в іншу частину міста, яка колись на картах позначалася як «особливе політичне формування Західний Берлін», і картина повністю змінюється.

Ми знову в західній Європі.

Здавалося б — клімат один, війна одна була. А ти диви.

Але в цілісному сприйнятті Берлін дуже гарний. Я навіть не знаю, чим саме, але щось таке є в самій його атмосфері. Він різнобарвний і зручний для життя, яке б’є тут ключем. Берлін дуже часто виявляється в списку улюблених міст абсолютно різних людей.

Люди відпочивають на галявині в Люстгартені перед музеєм древнього мистецтва.

Архітектура.

Потсдамський майдан, колись розділений стіною.

До війни Берлін виглядав так само, як і Париж чи Рим, але до травня 1945 від цього шику залишилися лише обгорілі стіни, велику частину яких було просто знесено, особливо на сході. Відновлено було тільки основні пам’ятники.

Берлінський собор. На задньому плані — телевежа. У неї завжди велика черга, і чекати після покупки квитків доведеться 2—3 години, так що краще також попередньо купити квиток через інтернет.

Поруч із собором відбувається реконструкція Берлінського палацу. Палац, в якому жили різні правителі цих земель (маркграфи і курфюрсти, а потім прусські королі і німецькі імператори), а після революції 1918 року був музей, було зруйновано в 1950 році. У 1977 на його місці було зведено Палац Республіки, в якому засідала Народна палата НДР. У 2008 році пам’ятник соціалізму було демонтовано (однією з причин було названо те, що при будівництві використовувався канцерогенний азбест), а в 2013 почалася реконструкція замка. Сподіваюся, місце, де стоїть однойменний Палац республіки в Мінську, спіткає схожа доля.

На бульварі Унтер ден Лінден (назва перекладається як «під липами», які видно в кінці) взагалі купа якихось будівництв, все було в лісах і кранах.

Рейхстаг — будівля парламенту Німеччини (Бундестагу). Зараз його вінчає великий сучасний скляний купол, побудований під час реконструкції 1999 (початковий купол було зруйновано під час війни).

Підходити до будівлі не можна з міркувань безпеки, але відвідати її, а також піднятися в купол, можна за попереднім записом. Реєструйтеся заздалегідь, інакше не потрапите.

Поруч розташований головний міський парк Гроссер Тіргартен (у перекладі з німецької — «великий зоосад»; у середині — колона, побудована на честь перемог Пруссії у війнах третій чверті 19 століття).

Там же — Бранденбурзькі ворота.

Річка Шпрее.

Світлофорні чоловічки в Берліні зустрічаються і західні, і східні. Географічної прив’язки немає, вибір абсолютно рандомний — на одному перехресті можуть бути і ті, і інші.

Велосекції.

Старий знак «обережно, діти».

Кілька років тому їх стали міняти на нові. Даремно, старі красивіше були.

Досить часто зустрічається знак «захищена зелена зона».

За старою колонкою любовно доглядають, вона досі відмінно працює.

Безумовно, заслуговують на увагу берлінські урни. Усіх їх пофарбовано у фірмовий помаранчевий колір, а дотримання чистоти заохочують оригінальними написами, а іноді — картинками.

«Тихі цебра глибокі».

«Дай мені!» І купа інших, на кшталт «будь ласка, погодуй», «дворецький для стаканчиків», «iКошик» або «один із 20356 філій». Дивіться самі, дуже круто.

Мартін Лютер у вигляді супермена — берлінський собор запрошує на виставку. Уявляєте, щоб православна церква зробила щось подібне? У житті б не зробила, а якби зробив хтось інший, ще й образилася б.

Весь громадський транспорт забарвлено в жовтий колір.

Метро зручне — немає заплутаної системи, коли через одну і ту ж станцію йде кілька маршрутів, і вам потрібно знати, на якій саме сідати. Сівши на яку-небудь гілку, ви тільки по ній і поїдете. Крім власно метро (U-Bahn), існує також міська залізниця (S-Bahn), але різниці для пасажира між ними немає, квиток один, станції пересадок з однієї на іншу точно такі ж, як між різними лініями. Швидкісний транспорт працює цілодобово.

Поїзди міської електрички, яка в центральній частині також іде під землею, пофарбовано в жовто-червоний. У часи Берлінського мура метро використовувалося переважно західним Берліном, електричка — східним.

У метро немає ніяких турнікетів — на станцію можна спуститися абсолютно вільно. «Зайців» ловлять контролери, одягнені у звичайний одяг, про присутність яких ви дізнаєтеся тільки коли закриються двері. Штраф за безквитковий проїзд становить 40 €. Безбілетників німці ненавидять так само сильно, як тих, хто переходить вулицю на червоне, тому не розраховуйте на співчуття. Важливо знати, що перед посадкою квиток має бути пробито в установленому на станції компостері, інакше він вважається недійсним, і вас оштрафують навіть при його пред’явленні — багато нариваються на штраф якраз через незнання цього правила.

Багатомісний велосипед, який можна взяти напрокат.

Лілліпуц.

Ведмідь із міжнародної виставки «United Buddy Bears» як би говорить нам «превед!» (Насправді з рунетовським мемом 2006 ніяк не пов’язаний). Виставка вперше пройшла в Берліні в 2001 році, після чого стала проводитися в багатьох інших містах світу. Однакові фігури ведмедя зі скловолокна розфарбовуються художниками з різних країн, після чого виставляються на публічних просторах. Ведмідь — символ Берліна, сама його назва походить від слова Bär.

Мистецтво.

Мені це місто теж дуже сподобався.

Про війну, Берлінський мур і трабанти розповідається в наступній частині.