Слубіце
Любуське воєводство, Польща, серпень 2016
Google Карти, Яндекс.Карти
Перед мостом у Франкфурті стоїть знак зі словами «без кордонів» німецькою та польською. Слово «Grenze» — чи не єдиний приклад слов’янського кореня, що потрапив у загальну лексику німецької мови (у той час як запозичених німецьких коренів у слов’янських мовах просто безліч).
На іншому боці зустрічає польський прикордонний стовпчик.
І якась божевільна кількість сигаретних крамниць.
У радіусі півкілометра від виходу з моста, напевно, немає взагалі ніяких інших гешефтів, крім тих, що продають куриво та бухло. А розгадка проста — у Німеччині акцизи на ці речі набагато вище, ніж у Польщі, тому німецькі курці з прикордонних районів їздять за ними до сусідів. У розрахунку на основного покупця всі вивіски цих крамниць оформлені німецькою. У сусідньому Франкфурті сигарети практично ніхто не продає — не беруть.
Слубіце — колишнє німецьке місто Даммфорштадт, яке до 1945 року вважалося передмістям Франкфурта. Після поразки Німеччини за рішенням союзників її східні області (не ті, що були захоплені в 1939, а ті, що належали їй ще до війни і вже кілька століть були заселені німцями) були передані Польщі. Близько 8,8 мільйона німців було вигнано, на їх місце було заселено 7,7 мільйона поляків. НДР визнала ці землі польськими вже в 1950 році, а ФРН довгий час не бажала цього робити. Від територіальних претензій до Польщі Німеччина остаточно відмовилася тільки після свого об’єднання в 1990-му. Після ліквідації прикордонного контролю в 2007 році реінтеграція Слубіце і Франкфурта посилилася і зараз вони, незважаючи на різний етнічний склад, фактично функціонують як одне місто.
Старі німецькі будинки знаходяться в гіршому стані, ніж через кордон. Не знаю, на що це списувати — на слов’янське роздовбайство або все ж на бідність.
Довоєнної архітектури збереглося не дуже багато, бо Даммфорштадт також бомбили.
Як і через річку, основна частина міста — типові панельки.
Облаштування території в багатоповерхових районах хороше. Великі галявини, місце для машин чітко розмежовано, ніхто не кидає машини на газонах. Якщо порівнювати з Росією — небо і земля.
Видозмінювати будівлю установкою козирків і скління балконів, схоже, не заборонено, але мало хто це робить.
Стоянка мусорок зелена і акуратна. Доступ до неї мають лише мешканці.
Біля житлової зони встановлено витончені штучні нерівності для уповільнення руху.
Багато дитячих майданчиків схожі на наші своїми отруйними кольорами. Старий помилковий стереотип про те, що «діти люблять все яскраве» через бюрократизм ніяк не відімре.
Входи в під’їзди акуратні, зі склом у двері і невеликим велосипедним паркуванням.
На вулицях зустрічаються такі громадські туалети.
Вуличний телефон.
Сподобалися таблички на дверцятах до електроустаткування.
А ось світлофорам пощастило менше — піктограми малювала людина, начисто позбавлена почуття естетики.
Кнопка.
Відмальовка дорожніх знаків теж не вражає.
Польська поштова скриня.
Основна модель урни.
Блокатори парковки як у Сочі.
Стоянки для інвалідів зафарбовуються суцільним синім кольором.
У розрахунку на сусідів німецькою також перекладають приватні оголошення. Склалося враження, що майже всі жителі прикордонних з Німеччиною районів володіють німецькою на досить доброму рівні. Коли я ходив по районі з панельок, до мене підійшов якийсь мужик, і щось запитав польською. Побачивши замішання, він відразу ж перейшов на німецьку, запитавши, що я тут знімаю. Коли я пояснив, що просто подорожую і цікавлюся архітектурою, у тому числі і такою, він запитав, звідки я, а дізнавшися, що з Росії, перейшов на російську.
Що за машина така? Схожа на Оку, але не Ока.
Типовий Слубіце.
Ліворуч — Німеччина, праворуч — Польща.
Повертаємося назад. Три країни за один день.
