Накотне

Елгавський край, Латвія, листопад 2017
Google Карти, Яндекс.Карти

Увечері після Юрмали я попрямував до міста, в якому пройшло моє дитинство — до Єлгави, де зупинився у дядька Аустріса, який за тих часів був спортсменом-парашутистом на аеродромі, де працювала моя мама. Саме туди вранці наступного дня ми з дядьком Аустрісом насамперед і поїхали. Про цей нині неіснуючий аеродром у На́котне я кілька років тому написав розповідь-спогад, і ось тепер нам належало знову побачити ті місця. У другій половині вісімдесятих аеродром виглядав так (фото з особистого архіву дядька Аустріса, натисніть, щоб увімкнути підписи).

Їдемо з Елгави. На розвилці в Дорупе (наліво — Глуда, направо — Накотне) як і раніше стоїть великий напис.

Навколо — сільськогосподарські угіддя.

Через кілька хвилин з’являється знайомий з дитинства, але тепер уже важновпізнаваний ракурс. Ось і наше льотне поле.

Багато води втекло з тих часів. З того, що було, збереглися тільки частина ангара та освітлювальна вишка поруч із ним.

На повороті, втім, усе також — та ж цегляна хатка, і той же сарай для хімікатів.

Асфальту на дорозі як не було, так і немає.

Від ангара залишилася десь чверть (інше порізали на метал). На першому поверсі зліва знаходився склад парашутів, що було праворуч — не пам’ятаю. На другому були інструкторська, кабінет начальника Мартина Михайловича Дирненса, ще якісь кабінети, а також медпункт (бічні вікна). На третьому була велика кімната з залізними ліжками (напевно, там спортсменам можна було спати під час зборів).

У вікнах нижніх поверхів, нагадуючи про колишні часи, як і раніше стоять решітки у вигляді парашутів.

Основна частина ангара, яка ще була, коли я ходив сюди в 1998 році, сьогодні не збереглася. В ангарі зберігалося багато всякої годноти — автомобілі, запчастини, лопати ґвинтів, пічки для обігріву літаків взимку, літакові лижі (за радянських часів аеродроми ДОСААФ не зачинялися на зиму), автопокришки і купа всього ще.

Дико вибачаюся, що не заліз всередину. Це, в принципі, було можливо — хоча все заклали цеглою, десь було пробито невеликий лаз, але мені було якось не охота роздягатись і бруднитись, у нього пролізаючи. Якщо потраплю сюди ще раз, обов’язково побуваю всередині.

Ця фотографія зроблена Єленою Петроченко влітку 1983 року. У ангара були великі ворота, а перед ним була площадка з бетонним покриттям. Напис «Airways Co.», за її словами, була нанесена під час зйомок якогось фільму. У другій половині вісімдесятих ворота ангара перефарбували в суцільний червоний колір.

Тепер перед ангаром тільки калюжі та бруд.

Фото всередині, зроблене в той же час. На передньому плані — розгінний літак PZL-104 «Wilga», ззаду видно планери Blaník L-13. При мені літакову техніку там вже не тримали, ЛА планеристів базувалися на стоянках позаду стоянок Ан-2.

Тепер тут якесь звалище каміння.

Запускаю дрон. У квадрокоптера DJI Mavic виявився дуже неприємний заводський дефект — у холодну погоду його камера не може нормально сфокусуватися (в інтернеті на це багато скарг власників), через що велика частина знімків виходять розпливчастими. Оскільки це була перша зйомка в холод, про цю особливість я ще не знав (а при перегляді на маленькому екрані телефону цього не видно), і в результаті більшість знімків з Накотне довелося забракувати. Потім уже став робити по кілька знімків з кожного ракурсу (з яких тільки пару виходили нормально). Кошмар, такий дорогий безпілотник, і не могли нормально протестувати в усіх умовах. Якщо думаєте про покупку Мавіка, майте це на увазі.

Усе, що залишилося від аеродрому. На місці, де стояли вагони, тепер якесь озеро. Стоянок літаків не збереглося. А на місці лиманської хатки велике господарство.

На цій фотографії (також 1983 рік) зображено Ту-104 рег. СССР-42328, кабіна від якого збереглася в Ризькому музеї авіації. Усередині Ту-104 відбувалися теоретичні заняття з парашутної підготовки. Пізніше його трохи пересунули вперед (див. перше фото цього оповідання), а на його місці було встановлено списаний Ан-2, який використовувався для відпрацювання відділення. Позаду Ту-104 видно 3 накотнівських Ан-2.

Ще один ретро-вид з поля. Аеродромні споруди та техніку видно на задньому плані. Автор фото — Наталья Садовая.

Що за купа шпал? Невже залишилися від вагонів?

Трохи далі знаходиться колишній сільськогосподарський аеродром (там стояло кілька Ан-2СХ). У нього була своя злітна смуга з твердим покриттям, яке тепер майже повністю розібрано. Будівля також ніяк не використовується і виставлена на продаж.

Поблизу видно, що комплекс уже давно стоїть занедбаний.

Загалом, сік тразіт ґлоріа мунді, або що в таких випадках говорять. Нічого не залишилося, крім ностальгії. Давайте поїдемо в само селище.

По дорозі знаходиться село Бакулі.

А після нього — невеликий ставок, на який парашутисти ходили купатися. Тепер пляж упорядкували.

А ось і само Накотне.

Небагато, але акуратно.

Тут, напевно, адміністрація.

Спортивний майданчик.

А в цій будівлі знаходилася їдальня, куди всі з аеродрому їздили на обід. Навіть я її запам’ятав)

Їдальня розташовувалася на другому поверсі. Що там тепер, незрозуміло. На першому якась крамниця.

Усе збереглося в первозданному вигляді. Навіть плитка радянська.

За радянських часів колгосп «Накотне» (утворений у 1946 році, першим у Латвійській РСР) був передовим, зразково-показовим підприємством зі всесоюзної славою і величезним різнопрофільним господарством.

Але сьогодні ще багато планів, тому не будемо тут затримуватися.

На зворотному шляху знову проїжджаємо повз колишній аеродром. Зупинка, на якій спортсмени після закінчення зміни чекали автобуса до міста, як і раніше тут.